Соціальне інновування й концептуальний підхід до забезпечення ним керованих змін у соціумі

Анотація

Розглянуто процеси, які проходять у національній економіці в сучасний період у зв’язку з розбудовою приципово нового суспільного інституту, а саме соціальної держави. Наведено аргументи щодо необхідності запровадження поряд із ринковим механізмом господарювання оновлення джерельної бази його соціальної імунізації. На основі дослідження реалій соціального піднесення розвинених країн доведено, що в умовах ресурсної обмеженості їхні здобутки були результатом задіяння потенціалу соціальних інновацій. Критично оцінено спектр підходів до залучення в науково-практичний обіг понять «інновація» й «інновування». Керуючись розробками зарубіжних учених і результатами опрацювання семантичних відмінностей словотвірних афіксів слів «інновація» та «інновування», запропоновано кваліфікувати інновацію результатом удосконалення будь-якого об’єкта, що існує. Установлено, що для відтворення минулого в теперішньому й майбутньому застосовується таке поняття, як традиція, яка є одним із дієвих механізмів пристосування людських спільнот до змінюваного середовища через регуляцію інститутів й інституцій. Доведено, що іновації виникають і реалізуються за допомогою модернізації традиції. Розкрито сутність соціального інновування як процесу, пов’язаного з формуванням конструкту відповідних інновацій та їх упровадженням у соціальну практику з досягненням прийнятного соціального результату. Для забезпечення керованого соціального інновування запропоновано розглядати цей процес як складний конструкт із трьох фаз. Згідно із запропонованою концепцією керованого соціального інновування, у першій фазі виявляються соціальні інститути, які потребують змін; у другій - формується конструкт соціальних інновацій з урахуванням аномальних соціальних відхилень від здійснених удосконалень у минулому циклі соціального інновування; у третій - моніторинг (аудит) і визначення міри збігання реального впливу на соціальні зміни з проектними. Специфіка керованого соціального інновування полягає у відмові від «наздоганяльного» типу запровадження соціальних інновацій, який не може забезпечити досягнення цивілізаційних стандартів життя в найближчій перспективі, і переході на стратегію «з забезпеченням випередження» або «від майбутнього». Увагу акцентовано на тому, що сама логіка процесу соціального інновування має бути такою, що тільки з позицій нового, більш досконалого можна в міру досягнутого змінити соціальну архітектоніку суспільства.