УПРАВЛІННЯ ГАРАНТОВАНИМ БОРГОМ: НЕДОЛІКИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Анотація

Вступ. Гарантований державою борг виникає внаслідок запозичень суб’єктів господарювання для реалізації інфраструктурних проєктів під державні гарантії, що забезпечує переваги за умови дієвого контролю та мінімальних корупційних ризиків. Проте недосконалість української практики управління гарантованим боргом спричиняє зростання заборгованості резидентів, що трансформується в гарантований борг, а значна частина проєктів залишається нереалізованою, вказуючи на необхідність вдосконалення системи моніторингу.

Мета. Оцінка місця гарантованого боргу в системі зобов’язань України з акцентом на проблеми управління та надання державних гарантій.

Методи. Дослідження базується на нормативному аналізі законодавчої бази, статистичних методах для оцінки тенденцій гарантованого боргу та теоретичних методах для узагальнення базових засад управління гарантованим боргом та процесом надання державних гарантій.

Результати. Гарантований державний борг є умовним зобов’язанням, що виникає через неспроможність резидентів виконувати боргові зобов’язання, отримані під державні гарантії. Відсутність чіткої методики оцінки кредитоспроможності суб’єктів господарювання, спеціалізованого органу управління та прозорих процедур відбору проєктів підвищує корупційні ризики та загрожує борговій безпеці. Міжнародний досвід підтверджує, що неефективне управління гарантованим боргом спричиняє ефект витіснення інвестицій, гальмуючи економічний розвиток. Неналежний контроль за використанням позик посилює фінансове навантаження на державний бюджет. Це вимагає перегляду підходів до надання гарантій для забезпечення їхньої ефективності.

Висновки. Недоліки управління гарантованим боргом в Україні, зокрема відсутність прозорості та оцінки кредитоспроможності, створюють фіскальні ризики. Необхідне вдосконалення законодавства, процедур відбору проєктів та створення спеціалізованого органу для підвищення ефективності й зміцнення боргової безпеки. Подальші дослідження слід зосередити на створенні чітких критеріїв оцінки платоспроможності позичальників і спеціалізованого органу для управління гарантованим боргом, щоб знизити корупційні ризики та підвищити ефективність державних гарантій.